Килимарство
Як і вишивка «білим по білому», рослинний килим міста Решетилівка вартий світового визнання. Вироби решетилівських майстрів прикрашають інтер’єри багатьох громадських споруд, посольств України, Українського центру культури та бізнесу в Афінах, Палац мистецтв «Україна».
Особливої гордості вартий килим «Дерево життя» лауреата Шевченківської премії, кавалера ордена Святої княгині Ольги Надії Несторівни Бабенко, який з 1968 року прикрашає Голубу залу штаб-квартири ООН у Нью-Йорку. Гобелен «Народжені рідною землею» лауреата Шевченківської премії, кавалера ордена «За заслуги», Леоніда Самійловича Товстухи у 2005 році подаровано Раді Європи Україною, і зараз він знаходиться в м. Страсбург (Франція). Варто сказати, що яскравими представниками традицій решетилівського рослинного килимарства є Леонід Товстуха, який понад 40 років працював директором фабрики імені Клари Цеткін та Надія Несторівна Бабенко, яка у свій час працювала головним художником фабрики та викладачем Решетилівського художнього профтехучилища. Вони вважаються класиками цього виду мистецтва, адже зуміли в народні традиції внести свій особистий авторський компонент. Решетилівське килимарство стало більш виразним і помітним не лише на теренах України. Започатковані ними традиції не застигають, а продовжуються в наступниках.
Всеукраїнський центр вишивки та килимарства поряд з виготовленням високохудожніх вишитих виробів, займається виготовленням унікальної високохудожньої колекції килимів. Оскільки Центр створений на полтавській землі, взялися за створення колекції решетилівських рослинних килимів. Виготовляємо килими за ескізами Надії Несторівни Бабенко, Олександра Олексійовича Бабенка, Леоніда Самійловича Товстухи, Ніни Іванівни Токової, Петра Петровича Шевчука, Сергія Володимировича Вакуленка та інших художників. До речі, до 90-річчя пам’яті народного художника України, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка Леоніда Товстухи фахівці ВЦВК виготовили копію килима «Народжені рідною землею», який прикрашає виставкову залу нашої установи.
Як зазначає Олександр Бабенко, решетилівський килим від початку його створення і до завершення – виключно ручна робота. Коли в нього вдивишся, то бачиш не просто зображення квітів, пташок, листя. Його читаємо як книгу, дивимося і говоримо: «Тут втілена своя філософія. Думки застигли на папері…». Думки художника переводяться у ескіз і вимагають певної канонічності побудови килима, щоб були і певна симетрія, певні гірлянди по краях, килимове поле. Щодо кольорів. Наприклад, сині уособлюють небо, жовті, брунатні – це земля, посередині – сріблясті – це плесо, вода, центральна квітка сиза – це зоря вечірня. «Зоре моя вечірняя, зійди над водою…», от і зійшла зоря, народився образ.
На рефлекторному рівні у решетилівському килимі глядач зуміє побачити той образ і ту думку, яку втілив автор. І як я уже говорив, як довго дивитися можна відчути цю думку. А ось первинні, народні килими вони сухі, канонічні і не мають тієї думки, тієї розмови, яку хотілося б почути у авторському компоненті, авторському забарвленні, коли автор вніс своє «Я», своє бачення, свою енергетику. Емоції повинні застигнути на папері, а потім це потрібно реалізувати в матеріалі. Це теж цікавий процес, який іде поетапно. Після ескізу необхідно намалювати шаблон на картоні у натуральну величину, де теж добавляються якісь елементи, певні нюанси. Словом довершуєш. Наступні кроки – фарбування вовни, засновування верстата, тобто технічний процес виконання самого килима. Це надзвичайно цікаво, коли сідаєш за верстат і починаєш ткати, а килим стає все глибиннішим, бо в нього добавляється маса відтінків. Кожен фрагмент може вигравати на певному рівні. Решетилівським килимам притаманне «деркання». Це живописне наповнення тла, а може і орнаменту, за рахунок багатьох-багатьох пастельних відтінків, які між собою переплітаються, гармонують і починають «звучати як музика», відбувається певна «вібрація» тла.